ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЬ...

    Школа з таким номером розпочала свою роботу в старій споруді, яка до наших днів не збереглася. Російські класи СШ № 34 відокремили і перевели до школи № 52 з російською мовою навчання. Це відбулося 30 вересня 1945 року.

Було це у далекім сорок п′ятім,

Коли ще рани на землі були страшні,

Але народ уперто та завзято

Все відбудовував у довгі ночі й дні.

П′ятдесят друга народилась семирічкою.

Налічувала усього лиш сім кімнат.

Та потекло життя, як кажуть річкою.

Ішли до школи і сестра, і брат.

 

   Директором призначили демобілізованого з лав Радянської Армії Коваленка Євгена Силовича, заступником директора – Лисобика Володимира Євдокимовича, учасника визволення міста Кривого Рогу.

Очолив школу у військовій гімнастерці

Солдат бувалий, що прийшов з війни,

Затверджений в самому міністерстві, -

Такого спробуй в натовпі знайти.

   Через декілька місяців директора школи Коваленка Є.С. перевели на роботу до райкому партії, а директором школи було призначено Лисобика В.Є., який працював до вересня 1975 року, до виходу на пенсію; заступником директора призначено Годлевську Марту Яківну.

   З 1954 по 1958 роки школа випустила 5 випусків 10-х класів (217 учнів, з яких 77 – нагороджені золотими медалями, 11 учнів – срібними). 

   Одним з випускників 1954 року, що закінчили школу з відзнакою був Гуров Вадим Миколайович. Нині В. Гуров – почесний металург  України, народний депутат України ІІ, ІІІ, ІV скликань, почесний громадянин міста Кривого Рогу і Криворізького сільського району. Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, повний кавалер ордена «За заслуги» і наградного знака «За заслуги перед містом».

   1 вересня 1962 року школа розпочала навчальний рік в новій триповерховій споруді. Її відкриття співпало з польотом в космос українця за походженням льотчика-космонавта Павла Романовича Поповича. Внаслідок клопотання педагогічного колективу, піонерської та комсомольської організацій перед Жовтневою районною Радою народних депутатів в 1962 році середня школа № 52 стала носити ім’я льотчика-космонавта П. Р. Поповича.

   Знаковим для нашої школи є те, що вона почала працювати в рік Великої Перемоги у Великій Вітчизняній війні – в 1945 році. А довірили її керівництво людині, яка отримала важкий життєвий досвід під час проведення військових операцій – Лисобику Володимиру Євдокимовичу. З великим натхненням взявся він до роботи. Йому вистачило сили та завзяття згуртувати навколо себе колектив високопрофесійних педпрацівників і досягнути разом з  ними високих результатів в роботі навчального закладу.

В. Є. Лисобик  народився 11 липня 1915 року на станції Вечірній Кут Придніпровської залізної дороги м. Кривого Рогу, в сім’ї залізничника. В 1930 – 1931 році закінчив 7 класів Жовтневої ФЗС. З 1932 по 1934 рік працював змінним лаборантом в хімлабораторії рудника «Більшовик». З 1934 по 1935 рік працював вагівником шахтоупрвління ім. «Комінтерну». З 1935 по 1936 рік – студент робітничого факультету.В 1936 році поступив до Криворізького педагогічного інституту і навчався на фізико-математичному факультеті. В 1939 році  в жовтні місяці за наказом заступника Народного комісара освіти УРСР товариша Бухало А. М. від 07.10.1939 року за № 5357 був достроково випущений і направлений на педроботу до Вінницької області, в Барський район, село Митки, де був вчителем фізики. В 1939 році 15 жовтня по спецнабору був призваний до лав Радянської Армії.  Спочатку став курсантом в місті Дубно, а з 11 квітня 1941 року служив в 4-му гаубичному артилерійському полку у Львові командиром топообчислювального відділення. 

    В травні 1941 року виїхали до табору в напрямку Рава-Руська. В військовій частині було введено світломаскування. Техніку переховували в лісі, Вночі рили окопи та встановлювали споруди для оборони підступів до міста Львова. З 22 червня 1941 року до закінчення Великої Вітчизняної війни Лисобик В. Є. служив у діючій армії.

   Початок війни Володимир Євдокимович Лисобик зустрів у Західній  Україні на Південно-Західному фронті. Він обороняв міста Львів, Тернопіль, Ніжин, Чугуїв. З вересня місяця воював в місті Сарапул Удмуртської АРСР. У 1943 році знову повернувся на територію України, спочатку брав участь у військових діях на Донеччині, потім зі своїми товаришами брав участь у визволенні м. Запоріжжя. На початку лютого 1944 року визволяли Апостолове, а 22 лютого – м. Кривий Ріг.  В цей день погода не сприяла наступу радянських військ. Дощ, мороз, туман утруднювали роботу авіації. Стан доріг перешкожав руху воєнізованих частин. В важких боях воїни Радянської Армії звільнили економічний і стратегічний центр м. Кривий Ріг. В серпні 1944 року В.Є Лисобик  брав участь в Яссько-Кишинівській  операції, яка мала величезне значення в розгромі німецьких військ, в форсуванні Дунаю.

   До кінця війни перебував на території Румунії та Болгарії. З 23.09.1944 року Володимир Євдокимович в складі військової частини 113 ГАБ ВПРГК ніс комендантську службу в місті Пловдив (Болгарія), де й зустрів довгоочікуваний День Перемоги. Демобілізований з армії 26 жовтня 1945 року.  Член КПРС з жовтня 1943 року. Після війни Володимир Євдокимович Лисобик повернувся до  міста Кривого Рогу. З 15.12.1945 року наказом завідуючого Жовтневим відділом народної освіти був призначений завучем семирічної школи № 52. В 1949 році здав державні іспити за повний курс Миколаївського інституту ім. Белінського. З грудня 1946 року до серпня 1975 року був директором СШ № 52. За період, що він  був директором, школа з семирічки стала середньою, двічі перебудовувалася, збільшилася кількість учнів, підвищилася якість навчання. Школа стала однією з найкращих в районі, брала участь в оглядах організації начально-виховного процесу на районному, міському та обласному рівнях.  В 1962 році в зв'язку з переходом до нової споруди та за клопотанням педагогічного колективу школі було присвоєно звання імені льотчика-космонавта Радянського Союзу Павла Романовича Поповича. Володимир Євдокимович Лисобик зібрав навколо себе гарний колекив творчо працюючих вчителів. В школі склалися певні традиції на яких виховувалися цілі покоління учнівської молоді. З переходом на заслужений відпочинок Володимир Євдокимович Лисобик не забув рідної школи. Вступив до Ради Ветеранів, проводив лекції, присвячені річницям визволення міста Кривого Рогу від німецько-фашистських загарбників.Нагороджений медалями «Ветеран праці», «За звитяжну працю», ювілейними медалями в ознаменування Перемоги в Великій Вітчизняній війні, багатьма грамотами. В квітні 2005 року серце Володимира Євдокимовича зупинилося назавжди. Перед похованням педагогічний колектив КЗШ № 52 влаштував прощальний мітинг на честь заслуженого колеги, який протягом багатьох років свій досвід, знання, педагогічні надбання передавав молодим вчителям, учням. Багато теплих слів від  учнів, їх батьків та співробітників школи № 52 прозвучало на честь Володимира Євдокимовича в ці хвилини похмурої жалоби. Найпалкішою була промова Волкової Наталії Іванівни, випускниці 1975 року – в минулому піонерської та комсомольської активістки, дочки покійного заступника директора з виховної роботи школи № 52 Майорової Олександри Данилівни, бо в найкращі роки свого життя вона знала Володимира Євдокимовича, як грамотного, умілого керівника, чесну й добросовісну людину.       

   Серед випускників КЗШ № 52 є педагоги, які не тільки в свій час були учнями цієї школи, але й пов'язали з нею свою фахову педагогічну діяльність. Це соціальний педагог Бесарабова Ніна Володимирівна,  Бондар Тетяна Федотівна, Зімін Михайло Сергійович, Біла Галина Олександрівна. З молодих вчителів можна назвати Сіманову Марину Вікторівну, Коваленка Валерія Сергійовича, Пшеніцину Тетяну Георгіївну. Зв'язок поколінь продовжується. Вирішили пов'язати свою долю з роботою на освітянській ниві випускниці школи, що навчаються в Криворізькому державному педагогічному університеті Михальченко Олена, Роговська Ганна, Яковлєва Олеся.

​